Право на забуття. Захист персональних даних

Європейський союз у всьому світі асоціюється з благополуччям, високими соціальними гарантіями і надійним захистом особистих прав кожної людини. У законодавстві Європи з 2014 року з’явилася нова норма в сфері захисту персональних даних названа «право на забуття». Дана норма дозволяє виключити будь-яку згадку свого імені в пошуковій видачі за письмовим зверненням.

Право на забуття. Що це таке?

Право на забуття (право бути забутим) – право людини видалити на вимогу свої персональні дані із загального доступу через пошукові системи, тобто дані, які недостовірні, неактуальні або порушують законні інтереси заявника. Ці дані видаляються саме з пошукової видачі і, таким чином, стають недоступними для сторонніх.

Такими даними можуть бути, наприклад, відомості про правопорушення людини, посилання на компрометує відео, неправдива інформація або наклеп і т.д. Головним постулатом «права на забуття» є дати можливість людині очистити своє добре ім’я від неприємних асоціацій з помилками в минулому або з інформацією, яка не відповідає дійсності. Але видалення посилання з пошукової видачі не видаляти інформацію з інтернету і це не означає те, що дану інформацію не можна буде отримати в інший спосіб.

Як з’явилося «право на забуття»?

За офіційною Статистикою Facebook за 2014 рік 11,4% акаунтів в соцмережі зареєстровано під вигаданими іменами, таким чином, люди намагаються залишитися інкогніто і не бути ідентифікованими. Але що робити, якщо персональні дані, які вам би хотілося приховати, залишилися в мережі і є загальнодоступними?

Саме з такою проблемою зіткнувся Маріо Костех Гонсалес в 2010 році, коли звернувся з вимогою видалити з пошукової видачі в Google статтю з архіву газети про продаж його будинку в рахунок погашення боргу, який на той час вже був погашений. Дана інформація, на думку Гонсалеса, була ні доречною і порушувала його право на особисте життя, так як даний спір давно вирішилося. Представники іспанської влади підтримали свого громадянина і зобов’язали корпорацію видалити посилання на зазначену інформацію. Далі справа набрала ще більший оборот, так як корпорація Google подала зустрічний позов, який був розглянутий Європейським судом з прав людини. Європейський суд задовольнив вимоги Гонсалеса і зобов’язав Google видалити посилання з ім’ям Костех.

Саме це рішення стало відправною точкою даного права. Рішення Європейського суду стало прецедентом для всіх країн Євросоюзу, громадяни якого отримали право видаляти неугодну інформацію з пошукових систем.

Право на забуття. Механізм?

Для видалення інформації з пошукової видачі необхідно заповнити спеціальну форму на сайті пошукача, так вона виглядає на сайті Google (https://support.google.com/legal/contact/lr_eudpa?hl=en&product=websearch).

У заяві вказується список посилань і ім’я заявника. Далі саме воно буде ключовим словом, при пошуковому запиті якого пошукач не покаже посилання з заяви. Для кожного посилання вказується своя причина видалення з пошукової системи. Якщо заявник просить видалити ім’я, яке можна написати декількома способами (Сем Смітт або Семюель Смітт), то доведеться заповнити форму «на забуття» двічі.

У компанії Google повідомляють про те, що з отриманих 386 038 запитів на “право бути забутим” Близько 42% з них задоволено.

Законодавство європейських країн містить ряд негативних наслідків для пошукових систем в разі необгрунтованої відмови в праві на забуття. Штрафи за порушення в сфері захисту персональних даних можуть досягати сотень тисяч євро. В Іспанії, наприклад, штрафи в цій області можуть досягати до 600 000 євро.

Критика на адресу «забуття».

«Право на забуття» часто критикують за розпливчастість трактувань того яка інформація є особистою і яку можна видаляти. В ідеалі видалити можна будь-яку персональну інформацію про людину, тобто таку, яка ідентифікує конкретну людину. В такому випадку виникає небезпека цензури пошукової видачі, оскільки можна переписати історію людини і освітлити найтемнішу біографію.

Критики побоюються того, що «забуття» може зашкодити інтересам громадськості, журналістам, бізнесу. Віддаленої може бути інформація про нечесної підприємницької діяльності, в такому випадку горе-бізнесмен приховає від своїх клієнтів і партнерів то, як він вів свої справи раніше. Або, наприклад, політики будуть видаляти наклепницьку інформацію з інтернету про себе і будуть представлені в мережі однобоко, тільки з хорошого боку.

Але, швидше за все, побоюватися цензури немає причин. Google в своїх звітах (https://www.google.com/transparencyreport/removals/europeprivacy) наводить приклади запитів на видалення персональних даних і того які були задоволені, а які ні. Наприклад, у Франції священик, засуджений за зберігання дитячої порнографії, попросив видалити статті про вирок суду і його відсторонення від церкви. Google не видалив цих даних. Або в іншому випадку італійський високопоставлений чиновник попросив видалити статті, в яких йшлося про покарання за скоєний злочин кілька десятків років тому. Google ці дані теж не видалив.

В іншому випадку жертва давно минулого злочину попросила видалити посилання, за якими висвітлювалося цей злочин. В даному випадку пошуковик видалив ці сторінки з пошукової видачі.

У тій же самій статистиці Google призводить назва сайтів, посилання на які просять видалити з пошукової видачі. Однозначним лідером в даній сфері є Facebook.

Епілог

«Право на забуття» – нова прогресивна норма в праві, яка відповідає сучасним потребам людини. Дане право дозволяє контролювати інформаційний простір навколо людини, дає особистості можливість управляти інформацією про себе в мережі, коригувати її. І в той же час «забуття» не дає видаляти ту інформацію, яка може бути корисна для суспільства і не дозволяє зловживати цим правом.

В українському законодавстві поки не передбачено норм, які б зобов’язували пошуковики видаляти персональну інформацію з видачі. Сподіваємося на те, що вітчизняний законодавець у швидке час дозволить українським громадянам долучитись до загальноєвропейської практики, і дасть можливість видаляти непотрібну інформацію про себе з мережі.

Головна…